Коротко ситуація. Син, 12 років, (вже майже 13) дружить з однокласником. Хлопчик живе в кварталі від нас, що для нашого садівництва рідкісна удача, тому що більшість однолітків живе тільки влітку або на канікулах. Грають вдома, грають онлайн, гуляють, іноді роблять разом уроки.
Хлопчисько дуууже хороший. Немає в ньому цього нахабства сучасної. Третій друг, як не прийде-відразу на кухню жалом водити-то котлету попросить (а вони у мене все пораховані), то намагався сам в холодильник лазити, поки бесіду не провела, а вже чай з печеньками пару раз точно випросить. Цей не такий. Сам ніколи нічого не просить, якщо пропоную – ще й відмовляється, мало не силою впихаю частування.
Живе з мамою, бабусею і молодшою сестрою. Є у них тато – не знаю, про нього мови ніколи не було. Те, що мама з бабусею люблять випити, я не раз чула від місцевих кумушек, та й сама іноді помічала за ними дивну поведінку. Але по канавах не валялися, хлопчик одягнений акуратно, вчиться добре.
А тут мій конспіратор пішов одного проводжати, а повернулися обидва, і син став просити залишити того ночувати. Прекрасно знаючи, що тупо ніде. У нас будівництво, теплих кімнат 2, спальних місць строго по членам сім’ї. Куди мені гостя? на підлогу? стала катувати, з’ясувалося, що тому не потрапити додому. Ну, думаю, мало що, пішли разом. Світло горить, телевізор працює, двері замкнені. Стали дубасити в двері, врешті-решт хвилин через 15! вийшло воно
Ні, не мама, а щось з перегаром, розпатлане і нечленороздільне. Завела я його в будинок, краще б цього не робила, а там… Ні, я теж не фея домашнього вогнища, але там реально бомжатник. Холодина, бруд – огризки, сміття, недоїдки, пляшки. Осколки і калюжа якась. Дівчинка в куртці на ліжку грає. Хлопчисько засоромився, “все, спасибі, я тепер сам”, нас мало не виштовхав.
Я пішла, син зі мною. Покликати хлопчика з собою? тоді і дівчинку треба забирати. Викликати кого? опіку? ось прям вони і прибігли. Затіяти прибирання і натопити піч? та я з цією мадам на рівні “здрасьте, хороша нині погода”.
Тепер мучать мене 2 питання.1. Чисто по-людськи, чи можу я щось зробити? поговорити з бабою, пригрозити опікою?2. Хлопчик поки дуже хороший, але не вірю я в те, що яблучко від вишеньки далеко покотиться. І вік у них належить небезпечний. Може, клювати синові мозок на тему згортати дружбу? тому що, як з’ясувалося, бував він у них “вдома” і така картина там часто, хоч і не завжди. Заборонити дружити, напевно, не варіант, хоча дуже хочеться. А якщо зв’яжеться з поганою компанією? або вкраде у нас що? гаразд, у нас, а якщо у когось, і мій під роздачу потрапить? мізки у сина, звичайно, є, але чи настільки, щоб вчасно сказати “стоп”?
